Журналіст - це не фах. Це світогляд. І зовсім не важливо, який університет чи факультет ти закінчив. Серед талановитих і навіть видатних журналістів є і фізики-ядерники, і інженери і навіть лікарі.
Натомість ніколи не зробить з вас хорошого журналіста один лише професійний диплом. Саме тому, навіть з дипломом журналіста, правильніше називатися "телевізійником".
Це все до того, як низько впала українська журналістика. Не професія, як така, не явище журналістики, а рівень тих, хто себе журналістаим називає. А через це - нульовий рівень конкурентності ЗМІ. І, як результат, майже повна відсутність незаангажованих ЗМІ. Адже редакція має за щось працювати. А коли грошей не приносить реклама, їх приносить політик.
Щороку в Україні "професійних журналістів" стає на кілька тисяч більше. Журналістика стала такою ж модною, як ще років 6-7 тому факультет менеджменту або юридичний. Сайт www.osvita.com.ua надає інформацію про 42 українських ВНЗ, які видають дипломи журналістів!
Половина тих, хто йде сьогодні навчатися журналістиці, думає максимум про те, щоб стати телеведучим. Забуваючи, що журналістика - це не тільки приэмна зовнішність та правильна вимова. Це ще й мислення. Це таки та романтика, про яку говорили раніше: пори все відстоювати, дорожити репутацією, робити правильні висновки.
Очевидно, проблема сучасної журналістики не тільки в модності. Причин кілька.
1. Застаріла навчальна програма та відсутність матеральної бази.
Вузи, навіть такі солідні, як ЛНУ, нажаль, створюють програму не відповідно до реальній професії, а згідно викладацького складу. Адже заробітна плата нараховується, то ж доводиться завантажити працівника роботою, а студентів інтелектуальним мотлохом.
На щастя, є й такі вузи, де програма складена дуже доцільно. Але вартість навчання там сягає десятків тисяч гривень за семестр. А безоплатних місць або одиниці, або й взагалі немає.
Ще один серйозний мінус журналістської освіти в тому, що більшість викладачів не практикуючі журналісти, а лише теоретики, які після аспірантури лишилися проацювати на своїй кафедрі. І максимум, що вони писали, це статті в наукові журнали. До журналістики їм дуже далеко.
2. Знову про конкуренцію. Медіа поступово, але стабільно, перетворюються на бізнес. Попит, як то кажуть, породжує пропозицію. Головним завданням редакцій стають продажі, а не якісний аналіз інформації. Кілька гучних заголовків, провокація раз на тиждень і видання (особливо сайти, де на сьогодні працює більшість журналістів) стають мега-популярним. Про рівень авторів питання відпадає. І з цього, як наслідок, виходить наступна причина.
3. Дешеві мізки. Кожен нормальний бізнесмен (власник ЗМІ) зацікаівлений в тому, щоб вкладати якнайменше. Особливо, коли прибутки майже відсутні. Ось і виходить, що 90 відсотків робочих місць займають студенти. Звичайно, і їм треба десь практикуватися. Але співвідношення не вірне. Студент приходить в редакцію, ніби, навчатися. Але навчатися немає в кого. Адже всі його колеги - такі ж студенти, або щойно випускники, як і він. Без досвіду, без навичок, без професійних секретів.
4. Нічого не вмієш? Дорога тобі в журналісти! В суспільстві побутує думка, що журналістика - одна з найлегших професій. Знай собі ходи по презентаціях, а потім в теплому офісі чаї ганяй. Кілька речень про подію нашкрябав, криві фото повісив - і вже журналіст.
От і тягнуться на журфаки та у редакції різного роду ледарі. І у перший же робочий день кожне речення починають з "Ми, журналісти...". І таких "журналістів" значно більше, ніж здається з першого погляду. Не тільки серед студент
ів, а й в редакціях.
Можна говорити ще про багато нюансів: про керівників редакцій, які востаннє вчилися років 10-20 тому, про фінансування, про швидкість подачі. Можна виправдовуватися десятками різних меж, в які заганяють працівників редакцій.
Але, як би там не було, варто задуматись про ту прірву, над якою зависла українська журналістика. І зрозумівши, можна або підштовхнути, або почати рятувати. І вибір напряму залежить від того, хто ти: Журналіст чи "журналіст".
Натомість ніколи не зробить з вас хорошого журналіста один лише професійний диплом. Саме тому, навіть з дипломом журналіста, правильніше називатися "телевізійником".
Це все до того, як низько впала українська журналістика. Не професія, як така, не явище журналістики, а рівень тих, хто себе журналістаим називає. А через це - нульовий рівень конкурентності ЗМІ. І, як результат, майже повна відсутність незаангажованих ЗМІ. Адже редакція має за щось працювати. А коли грошей не приносить реклама, їх приносить політик.
Щороку в Україні "професійних журналістів" стає на кілька тисяч більше. Журналістика стала такою ж модною, як ще років 6-7 тому факультет менеджменту або юридичний. Сайт www.osvita.com.ua надає інформацію про 42 українських ВНЗ, які видають дипломи журналістів!
Половина тих, хто йде сьогодні навчатися журналістиці, думає максимум про те, щоб стати телеведучим. Забуваючи, що журналістика - це не тільки приэмна зовнішність та правильна вимова. Це ще й мислення. Це таки та романтика, про яку говорили раніше: пори все відстоювати, дорожити репутацією, робити правильні висновки.
Очевидно, проблема сучасної журналістики не тільки в модності. Причин кілька.
1. Застаріла навчальна програма та відсутність матеральної бази.
Вузи, навіть такі солідні, як ЛНУ, нажаль, створюють програму не відповідно до реальній професії, а згідно викладацького складу. Адже заробітна плата нараховується, то ж доводиться завантажити працівника роботою, а студентів інтелектуальним мотлохом.
На щастя, є й такі вузи, де програма складена дуже доцільно. Але вартість навчання там сягає десятків тисяч гривень за семестр. А безоплатних місць або одиниці, або й взагалі немає.
Ще один серйозний мінус журналістської освіти в тому, що більшість викладачів не практикуючі журналісти, а лише теоретики, які після аспірантури лишилися проацювати на своїй кафедрі. І максимум, що вони писали, це статті в наукові журнали. До журналістики їм дуже далеко.
2. Знову про конкуренцію. Медіа поступово, але стабільно, перетворюються на бізнес. Попит, як то кажуть, породжує пропозицію. Головним завданням редакцій стають продажі, а не якісний аналіз інформації. Кілька гучних заголовків, провокація раз на тиждень і видання (особливо сайти, де на сьогодні працює більшість журналістів) стають мега-популярним. Про рівень авторів питання відпадає. І з цього, як наслідок, виходить наступна причина.
3. Дешеві мізки. Кожен нормальний бізнесмен (власник ЗМІ) зацікаівлений в тому, щоб вкладати якнайменше. Особливо, коли прибутки майже відсутні. Ось і виходить, що 90 відсотків робочих місць займають студенти. Звичайно, і їм треба десь практикуватися. Але співвідношення не вірне. Студент приходить в редакцію, ніби, навчатися. Але навчатися немає в кого. Адже всі його колеги - такі ж студенти, або щойно випускники, як і він. Без досвіду, без навичок, без професійних секретів.
4. Нічого не вмієш? Дорога тобі в журналісти! В суспільстві побутує думка, що журналістика - одна з найлегших професій. Знай собі ходи по презентаціях, а потім в теплому офісі чаї ганяй. Кілька речень про подію нашкрябав, криві фото повісив - і вже журналіст.
От і тягнуться на журфаки та у редакції різного роду ледарі. І у перший же робочий день кожне речення починають з "Ми, журналісти...". І таких "журналістів" значно більше, ніж здається з першого погляду. Не тільки серед студент
Можна говорити ще про багато нюансів: про керівників редакцій, які востаннє вчилися років 10-20 тому, про фінансування, про швидкість подачі. Можна виправдовуватися десятками різних меж, в які заганяють працівників редакцій.
Але, як би там не було, варто задуматись про ту прірву, над якою зависла українська журналістика. І зрозумівши, можна або підштовхнути, або почати рятувати. І вибір напряму залежить від того, хто ти: Журналіст чи "журналіст".
Комментариев нет:
Отправить комментарий